Опубликовано: 03.10.2018
На Гуцульщині до Різдва починають готуватися заздалегідь. З снопів за стародавньою традицією виплітають деревце – “Дідуха”. Вважається, що в ньому поселяються духи дідів, які опікують будинок. Рано вранці 6го січня господині запалюють “живий вогонь” в печі з 12 полін і готують 12 пісних ритуальних страв. На першому місці, серед страв Святого Вечора, Кутя – варена пшениця з горіхами, маком та медом. На думку деяких дослідників народних звичаїв, це вважається відгомоном стародавніх столів, які влаштовуються в дні похорону мучеників віри Христової. Як зерно пшениця щороку оживає, з цієї причини вона символізує вічність, а мед – це символ вічного щастя праведників на небі. 7 січня, на Різдво починаються справжні різдвяні колядки. Гуцули відвідують своїх друзів і родичів, ходять від села до села з вертепами. У ці дні більшість людей їздить на санях із дзвіночками в упряжці. Через сім днів після Різдва, 14 січня, святкується Старий Новий рік, 18 січня цілий день постять, 19 січня святкують “Йордан” або “Водохреще”. Вечеряти починають тільки при появі на небі першої зірки.
Гуцульське весілля – це практично казка. Гуцули навіть зараз дотримуються своїх традицій. Вони і донині одягають на себе національні костюми, прикрашають коней. Нареченого і наречену в день весілля супроводжують старости, дружки, свати і бояри. Весілля наповнена жалібними і веселими піснями, іграми, танцями, забавами. Жодна з весіль не обходиться без калача або короваю, вишитих рушників та букетів, вішали на гілки дерев і одяг гостей. Точний час весіль не вказано. Сватання і заручини зазвичай відбудеться навесні, рідко влітку, восени і взимку. А зіграти весілля намагаються до початку Великого Посту. Тому що весілля заборонені під час будь-якого посту. Перша ознака на Гуцульщині, по приходу сватів, було дати їм рушники, що означало підготовку до весілля. Стати на рушник значило закріплення шлюбу. За стародавнім звичаєм, на вишитих рушниках дарують найкращі калачі, з побажаннями, щоб життя молодих була красивою і багатою. Молоді до церкви їдуть на конях.
Проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища – полонини для випасу худоби є дуже великим святом. Яскравіше за всіх його відзначають у Микуличині. Вихід на полонину відбувається в травні і триває до вересня. На полонині умови життя у пастухів важкі: у високогір’ї дуже часті холоди, два дні з трьох – дощові, а іноді серед літа може випасти сніг. Робота пастухів тривати з раннього ранку і аж до пізньої ночі, але, незважаючи на це кожен гуцул мріє стати пастухом. Життя гуцульських пастухів характеризують три речі – це трембіта, бринза і ватра. Ватажок під полонинські наспіви запалює вогонь – ватру, а молоді пастухи в цей час танцюють чоловічий гуцульський ритуальний танець “Аркан” з маленького розміру топірцями в руках. Всіх бажаючих вівчарі пригощають вурдою і буздом. На завершення провід влаштовують святковий концерт.
Свято Великодня на Гуцульщині встановлений Християнською церквою на честь воскресіння з мертвих Ісуса Христа відрізняється багатством звичаїв та обрядів. Гуцули в вербну тиждень приносять з церкви освячену вербу, нею злегка б’ють кожного з своєї родини. У понятті предків освячена верба володіла цілющими властивостями. Великий піст є часом виготовлення писанок. Свої майстри були в кожному селі. Для того щоб освятити в церкві в кошик клали паску, крашанки та писанки, масло, сир, сіль і ковбасу. Також в кошик обов’язково клали хрін, як знак спогади про муки Христа, воскову свічку, яка вставлена в паску – це символ Христового воскресіння і божественного світла. Бідні йшли до церкви пішки, а багаті їхали на конях.
Хочете побачити всю цю красу і взяти участь в найдавніших традиціях західної України? Подісківайте собі готель, або гостинний двір, замовляйте номер і приїжджайте на святкування Різдва або Великодня. Зверніть увагу на те, що бронювати номери варто заздалегідь, тому що з кожним роком попит збільшується.